gallery/dsc_3310 - копия

Блог психолога

Профілактика жорстокого поводження з дітьми

gallery/кравченко тетяна григорівна

Кравченко Тетяна Григорівна,

шкільний психолог.

gallery/1

Куди звернутися по допомогу у випадках проявів насильства?

  • До дільничного інспектора міліції;
  • До класного керівника, адміністрації навчального закладу;
  • До кримінальної міліції у справах дітей;
  • До центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
  • До управління сім’ї та молоді районної, міської чи обласної держадміністрації;
  • До громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства.

            Звернення необхідно подавати у письмовій формі на ім’я керівника органі влади із зазначенням своїх повних координат (П.І.Б., місце проживання, контактні телефони). У ньому коротко та чітко вказуються всі обставини справи та висловлюється конкретна вимога стосовно наслідків заяви, наприклад, «Прошу притягнути винних осіб до відповідальності». Подавайте факти, що можуть біти підтверджені документально чи іншими об’єктивними доказами. Радимо надсилати звернення рекомендованим листом.

                Дільничний інспектор міліції розглядає повідомлення про вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення відповідно до Порядку розгляду таких заяв та повідомлень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 26 квітня 2003 року № 616 та актів МВС. Дільничні інспектори повинні виїхати (вийти) на місце конфлікту в кількості не менше двох працівників. Вони зобов’язані прийняти вашу заяву, роз’яснити ваші права, задокументувати факт правопорушення, зібрати характеризуючий матеріал на кривдника (спосіб життя, характер, поведінка в побуті, вживання спиртних напоїв, схильність до насильницьких проявів тощо), поставити його на профілактичний облік, внести кривднику офіційне письмове попередження про неприпустимість учинення насильництва в сім’ї та у триденний термін направити її до управління (відділу) у справах сім’ї та молоді місцевої держадміністрації, а у випадках скоєння насильництва в сім’ї відносно неповнолітнього чи за його присутності – ще й до служби у справах неповнолітніх місцевої держадміністрації. Якщо кривдник уже перебуває на обліку за вчинення насильства в сім’ї, йому виноситься захисний припис, який затверджується начальником міськрайоргану та погоджується з прокурором району. Міліція зобов’язана здійснювати контроль за місцем проживання кривдника.

 

Види домашнього насильства

Насильство – це вчинки, які здійснюють одну (або кілька) осіб і які характеризуються такими рисами:

  1. Чиняться умисно і спрямовані на досягнення певної мети;
  2. Спричиняють шкоду (фізичну, моральну, матеріальну тощо) іншій особі;
  3. Порушують права і свободи особи;
  4. Той, хто чинить насильство, має значні переваги (фізичні, психологічні, адміністративні), що унеможливлює ефективний самозахист жертви насильства.

 

Види насильства

  • фізичне;
  • психологічне;
  • економічне;
  • сексуальне.

Фізичне насильство в сім’ї – це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім’ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психологічного здоров’я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

 

                Сексуальне насильство в сім’ї – це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії до неповнолітнього члена сім’ї.

 

                Психологічне насильство у сім’ї – це насильство, пов’язане з тиском одного члена сім’ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров’ю.

 

                Економічне насильство в сім’ї – це навмисні дії одного члена сім’ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров’ю, призвести до смерті постраждалого.

 

Жорстоке поводження з дітьми

 

                Нажаль, в нашому суспільстві переважає думка, що проблеми жорсткого поводження із членами сім’ї є внутрішньою проблемою сім’ї і не потребує втручання суспільства а ти більше держави. Але саме право на захист від насильства над собою, особливо в сім’ї, є одним із найголовніших прав громадян і дітей зокрема.

                Нещодавно в нашому суспільстві вважалося неприйнятим говорити про насильство в сім’ї. Проте, ця форма насильства існує давно і зустрічається досить часто: вона розповсюджена серед людей різних національностей, різного фінансового та соціального статусу, в сім’ях віруючих. Більше того, таке насильство ніяк не можна пояснити нинішньою економічною нестабільністю, оскільки воно наявне й у відсталих, і в економічно розвинутих країнах.

                Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей – жертв насильства, з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

                Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія, вони переживають відчуття страху. Цей страх проявитися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

                Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводить до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків. Спостерігаючи за практикою насильства  в сім’ї, діти приходять до висновку, що насильство – це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їх почуття, думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

 

               

 

Нормативно-правова база

 

Міжнародні документи щодо охорони дитинства, захисту прав дітей:

  • Женевська декларація прав людини (1924р.)
  • Конвенція ООН (1948р.)
  • Декларація прав дитини (1959р.)
  • Загальна декларація прав людини (10.12.1948 р.)
  • Європейська конвенція про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом (1975 р.)
  • Європейська конвенція щодо визнання та використання рішень про опіку над дітьми та відновлення опіки над дітьми (1980 р.)
  • Гаазька конвенція «Про цивільні аспекти міжнародного викрадення дітей» (1980 р.)
  • Декларація про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту та благополуччя дітей, особливості передачі їх на виховання та усиновлення на національному та міжнародному рівні (1989 р.)
  • Конвенція прав дитини (1989 р.)
  • Віденська декларація і програма дій (1993 р.)
  • Гаазька конвенція «Про захист дітей та співробітництво у сфері міжнародного усиновлення» (1993 р.)
  • Всесвітня декларація ООН про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей (30.09.1990 р.)
  • Про ратифікацію Конвенції про права дитини (27.02.1991 р.)
  • Пекінські правила
  • Мінімальні стандартні правила ООН щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх (короткий огляд)
  • Європейська соціальна хартія (переглянута). Страсбург, 3 травня 1996р.
  • Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи «Про сексуальну експлуатацію, порнографію, проституцію, а також торгівлю людьми та підлітками».

 

Перелік законодавчих та нормативно-правових актів, які спрямовані на охорону дитинства.

Закон України та документи, прийняті Верховною Радою України:

  • Конституція України
  • Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» (15.12.92 №2859)
  • Закон України  «Про охорону дитинства» ст. 6-10, 12, 16-21, 23, 32, 33. (від 26.04.2008 р.)
  • Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» (від 15.11.01р. №2789-ІП)
  • Закон України «Про внесення змін у Кодекс України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї, невиконання захисного примусу» (від 15.05.2003 р.)
  • Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (від 21ю06ю01р. №255-8ІП)
  • Закон України «Про ратифікацію Факультативного протоколу до Конвенції ООН про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції, дитячої порнографії» (від 03.04.03р. №716-IV)
  • Закон України «Про телебачення й радіомовлення» (№3759-ХП від 21.12.1999р.)
  • Закон України «Про рекламу» (№270/96 від 03.07.1996р.)
  • Закон України «Про освіту», ст. 5, 22, 28, 29, 51, 52, 56, 59.
  • «Цивільний кодекс України» ст. 54, 72, 1199.
  • «Сімейний кодекс України» ст. 150, 152, 164, 174, 177.
  • «Житловий кодекс України.» ст. 71
  • «Кримінальний Кодекс України», ст. 117, 120, 121, 122, 125, 126, 128, 129, 137, 146, 149, 152, 153, 154, 155, 156, 166, 302, 304, 315, 323, 324.
  • «Кодекс України про адміністративні правопорушення», ст. 173, 180, 184.
  • Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (05.02.1993 №2998-ХП)
  • Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» 24.01.1995 «20 зі змінами та доповненнями.
  • Закон України «Про затвердження організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», 8, 32

 

Укази Президента України:

  • Національна програма «Діти України» від 18.01.1996р. № 63/96
  • «Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей» від 05.05.2008 №411/2008
  • «Про затвердження заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків» від 17.10.97р. №1153/97
  • «Про додаткові заходи щодо запобігання зникненню людей, удосконаленню взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади і їх розшуку» (від 18.01.2001).

 

Постанови Кабінету Міністрів України:

  • Загальнодержавна програма «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року.
  • «Про поліпшення матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» від 16.06.1998р. №909.
  • «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу» від 26.04.2002 р. №564.
  • «Про затвердження порядку повернення дітей-іноземців до місць їх постійного проживання» від 26.09.2002р. № 142
  • «Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей» від 28.01.2004р. № 87.

 

Основні права дитини згідно Конвенції про права дитини

Дитиною вважається людина віком до 18 років.

Всі діти є рівними у своїх правах.

Діти не можуть залучатися до бойових дій.

Жодна дитина не повинна бути скривджена.

Діти не повинні стати жертвами насильства.

Особлива турбота про дітей-сиріт.

Особлива турбота дітям-інвалідам.

 

Всі діти мають право:

  • на невід’ємне право на життя;
  • на любов та піклування;
  • на захист від викрадення та продажу;
  • на об’єднання;
  • на особисте життя;
  • на інформацію;
  • на власну думку;
  • на освіту;
  • на повноцінне харчування;
  • на національну самобутність;
  • на відпочинок;
  • на розвиток талантів;
  • на захист від наркоманії;
  • знати свої права;
  • на міжнародну допомогу;
  • на медичну допомогу.