Сумська класична гімназія

Сумської міської ради

№ 2 (156) Жовтень 2021

Привіт.

 

Другий осінній місяць у цьому році дуже потішив яскравою сонячною погодою, але, на жаль, також «потішив» початком дистанційного навчання. Будемо тримати кулачки, щоб «дистанційка» якомога швидше закінчилася,  і ми повернулися у стіни гімназії. Тим більше, що там вже давно тепло і дуже  не вистачає її улюблених учнів).

 

 

Цікаво знати!

 

Зазвичай дев’ятого листопада ми відзначаємо День української писемності і мови. Тож, саме про їх зародження хочемо вам розповісти.


У первісному суспільстві не існувало мови взагалі! Люди спілкувалися між собою за допомогою звуків, жестів. Учені припускають, що слово могло виникнути приблизно 25 тис. років тому, коли люди навчилися робити кам’яні знаряддя. Згодом у мову входили назви предметів. Люди вчилися розмовляти, тому що мали нагальну потребу в спілкуванні. Вважалося, що слово може дати силу

і мужність. Про це пам’ятали, коли давали імена дітям. Ім’я, за уявленнями давніх людей, служило джерелом щастя і сил.

 

У печерах ученими виявлені таємничі знаки на стінах. Це були перші кроки давніх людей до писемності. Близько п’яти з половиною тисяч років тому люди зрозуміли, як говорити з тими, хто знаходиться від них далеко. Вони вигадали письмо. Малюнкове письмо стало першим кроком людства до писемності.

 

Пізніше письмо з’явилося й у Єгипті, тільки там був трохи інший спосіб накреслення знаків – ієрогліфічний. Його перейняли й у Китаї, а потім і в Японії. Дотепер у цих країнах для письма використовують ієрогліфи.

 

А ось першість у винайденні букв належить фінікійцям. Однак для письма вони використовували тільки приголосні, котрих у них було 22. Голосні ввели в алфавіт давні греки. А вже основою українського, російського, білоруського, сербського та болгарського алфавітів є абетки братів Кирила(Костянтина) та Мефодія.

 

Отже, саме такою була історія виникнення мови і письма. Маю надію, що дев’яте листопада тепер стане для вас великим святом.

 

с.2

Інтерв'ю з випускницею гімназії Юлією Сай

 

Багато наших випускників викликають захоплення та надихають своїм прикладом. Одна з них - Юля Сай.

(Про навчання в магістратурі Німеччини та роботу в банку Франкфурта)

 

Юлю, будь ласка, порадь із власного досвіду: чи варто починати навчання в українському університеті, чи краще одразу прагнути вступати за кордон, якщо своє майбутнє бачиш в іншій країні?

 

Якщо є бажання і можливість вступати до університету за кордоном, я, безперечно, порадила б робити це одразу після школи. По-перше, усі гімназисти конкурентноспроможні,  порівнюючи зі школярами з Європи. Тобто, рівень знань після закінчення гімназії набагато вищий, особливо з точних наук та англійської (за що я дуже вдячна всім учителям). По-друге, після закінчення бакалаврату в Україні ця картина виглядає діаметрально протилежно: нам, українцям, потрібно опанувати  набагато більший обсяг матеріалу, щоб вийти на один рівень із європейськими студентами. Крім того, у більшості випадків знань англійської мови недостатньо – потрібно володіти мовою країни, у якій хотілося б навчатися. 

Також важливо усвідомлювати, що доведеться зіштовхнутися з багатьма перешкодами на шляху до вступу і під час навчання. Але якщо це ваша мрія, то вона того варта.

Що тобі дало навчання в КНУ імені Тараса Шевченка? 

 

Навчаючись на бакалавраті,  я зрозуміла, у якій галузі економіки хотіла б працювати в майбутноьму. Це дало мені можливість обрати мою спеціалізацію для навчання в магістратурі. Саме під час навчання в Інституті міжнародних відносин я мала змогу вивчити нову іноземну мову. Тоді я обрала німецьку, що надалі стало поштовхом для мого вступу до німецького університету. 

 

Чи підтримуєш спілкування з людьми, з якими познайомилась у гімназії та університеті?

 

Я завжди із задоволенням заходжу до гімназії, коли приїжджаю в Суми. Мандруючи знайомими коридорами рідної альма-матер, я не втрачаю можливості поспілкуватися з учителями. Мене особливо надихають розмови з Віктором Миколайовичем про життя, майбутні плани та мрії. 

Що стосується однокласників, я не підтримую з ними зв’язок, так склалося життя, проте час від часу я спілкуюся з одногрупниками із бакалаврату. 

 

Навчання в магістратурі вже було у Німеччині. Які іспити потрібно було складати і як довго ти до них готувалася?

 

Хоча 70% мого навчання в Німеччині було англійською, в Україні мені потрібно було скласти іспит із німецької та підтвердити свої знання на рівні мінімум C1. Моя підготовка тривала приблизно півтора місяця, але це завдяки тому, що рівень викладання мови в КНУ ім.Шевченка був дуже високим. Зазвичай, підготовка до таких іспитів триває від трьох до шести місяців.

Для деяких університетів потрібно ще скласти комбінований іспит з математики/статистики/мат.аналізу та економіки. У моєму університеті цієї вимоги не було, але вирішальну роль відіграли мій середній бал диплому бакалаврату і мотиваційний лист.

с.3

Розкажи, будь ласка, про своє навчання в магістратурі.

 

Було дуже цікаво, але нелегко, ті знання і досвід, які я отримала під час навчання, не можна ні з чим порівняти. По-перше, нова країна, іноземна мова, зовсім інша система освіти - до всього треба було звикати. Моєю спеціалізацією були фінанси, і всі предмети викладалися англійською. 30% навчання були дисципліни з менеджменту, які викладалися німецькою. У магістратурі були як обов’язкові предмети, так і  на вибір, де кожен студент мав змогу обрати лекції та семінари за власним інтересом. Кожні два-три місяці були сесії (тобто не дві сесії на рік, як в Україні). Навчання починалось у жовтні та закінчувалося у серпні (у вересні, на новорічні свята і березні були канікули). Оскільки протягом семестру студенти не здобувають ніяких балів (ніхто не контролює присутність, тому що нікому твоє навчання, окрім тебе самого, не потрібне), усі знання і вміння потрібно було демонструвати під час письмових іспитів. Як правило, кожен екзамен тривав дві години і складався з 10 сторінок А4 із розгорнутими завданнями (без тестів). Для складання кожного іспиту ми мали три спроби. Ті студенти, які не

склали хоча б один іспит за все навчання з третього разу, були виключені з університету (і таких випадків було досить багато). 

Так, на перший погляд, усе це здається не дуже оптимістичним і складним, але саме в магістратурі в мене були найкращі студентські роки.

Як довго ти вже живеш у Німеччині?

 

П’ять років. Спочатку я закінчила магістратуру, потім пройшла практику в банку і зараз працюю у консалтингу, де розробляю фінансові та IT-рішення. 

 

Що було найбільш складним у роботі в банку Франкфурта?

 

У роботі в інвестиційному банкінгу щодня доводиться стикатися зі стресовими ситуаціями, які вимагають швидкості прийняття рішень. Оскільки я працювала у відділі з продажу цінних паперів, швидкий аналіз ситуації на фондову ринку має велике значення. Цьому мені потрібно було навчитися.

 

Що тобі найбільше подобається у своїй роботі?

 

У моїй роботі немає “рутинних” завдань. Кожен проєкт, у рамках якого ми розробляємо практичні рішення, не схожий на попередній, а також

проблеми, з якими доводиться стикатися, дуже різноманітні. Завдяки цьому ніколи не буває нудно впродовж робочого дня.

 

Чи є в Україні щось, чого тобі бракує у Німеччині чи за чим сумуєш?

 

За п’ять років проживання в Німеччині я можу назвати цю країну своєю другою домівкою. Але справжній дім там, де живуть мої батьки, моя сім’я. І вони єдині, кого мені бракує.

 

Ти любиш подорожувати. Як багато країн уже вдалося відвідати? Які найбільше вразили? Чи були курйозні випадки під час подорожей?

 

Так, я, дійсно, обожнюю подорожувати і вважаю, що це одна з найкращих можливостей розширити світогляд. На сьогоднішній день  відвідала приблизно 15 країн. Минулого літа  вперше побувала у Швейцарії, і це саме та країна, яка мене найбільше вразила. Я не могла повірити, що така краса дійсно існує – ти потрапляєш, немов у казку, де тебе оточуюсь безкрайні луги, гори та водоспади.

Безперечно, у подорожах траплялися якісь кумедні випадки, зараз, на жаль,  не можу згадати конкретну ситуацію. Як правило, це були дрібниці, які викликали шалений сміх, коли щось йшло не за планом.

Усім учням хотілося б порадити інвестувати в себе якомога раніше – освіта і подорожі – це основа для розвитку кожної людини. Мрійте сміливо, докладайте багато зусиль та впевнено крокуйте до своєї мети.

с.4

Учням.

 

Алгоритм підготовки своєї роботи до відправки на перевірку:

 

1. Витри камеру телефону (розмиті фото—це велика проблема)

 

2. Сфотографуй. Видали. Сфотографуй рівно.

 

3. Обріж фото. Так, стіл та ноги на фото трішки зайві.

 

4. Надсилай. Якщо ти ще зробив так, що фото не треба перевертати під час перегляду, то це плюсик в карму.

с.5

Рубрика: «Психологія»

 

Теорія навченої безпорадності

 

Навчена безпорадність – це порушення поведінки, коли  людина не робить нічого задля покращення свого життя, хоча має для цього всі можливості. Чому «навчена»? Та тому, що ніхто не народжується з ідеєю, що долати перешкоди марно. Ця думка з’являється після пережитого стресу або ланцюжка невдач. Постійно отримуючи від життя стусани, люди опускають руки та вірять в те, що від них нічого не залежить.

 

Приклади з життя: людина двічі не змогла вступити до ЗВО, тяжко працює за мізерну зарплатню або не можерозірвати стосунки з токсичною людиною. Начебто все легко: підготуйся до іспитів, знайди іншу роботу, припини спілкування. Але той, хто загнаний у безпорадність, не бачить простого виходу і буде терпіти біль.

 

Що робити?

Відкинути перфекціоналізм – мало що в житті можна зробити на 100% ідеально.

Знизити рівень очікувань, у тому числі і негативні, - неприємна ситуація ще не сталася, а ми вже боїмося її.

Навчитися оптимізму. Так, є така річ, як «навчений оптимізм», і за допомогою декількох вправ його можна опанувати.

 

Шкільна газета Сумської класичної гімназії

"Alma Mater" № 1 (155), вересень, 2021

Свідоцтво про реєстрацію СМ3 10 від 21.11.2001

Засновник: Адміністрація Сумської класичної гімназії

Адреса редакції: м. Суми, вул. Троїцька, 5

Тел. (0542) 22-52-66

 

Головний редактор: Ірина Макаренко

Для пропозицій та зауважень:

megalon@ukr.net

Сторінка в Інстаграмі:

@alma_mater_alexgymn

 

4 книги для розвитку впевненості в собі

 

 

1. Керолайн Форен «Впевненість»

 

Страх і тривога не лише заважають повноцінному життю, але й віднімають енергію, необхідну для соціальних взаємодій. Ми відмовляємося від публічних виступів, так як боїмося зганьбитися, не впевнені у своїх силах та подумки налаштовані на невдачу. Але що станеться, якщо страх зробити своїм союзником? Керолайн Форен на власному досвіді переконалася, що це можливо: жити без тривоги, синдрому самозванця, безсоння та перфекціонізму. У доступній манері вона описує практичні вправи та інструменти, які ви зможете використовувати вже зараз.

 

2. Джеймс Рапсон, Крейг Інгліш «Похваліть мене»

 

Отримати визнання та схвалення оточуючих здається природнім бажанням. Однак спроби подобатися всім, усім догодити та ніколи нікому не відмовляти – запроторюють людину в пастку внутрішніх протиріч та тривожності. Опинившись у залежності від чужої думки, ми припиняємо жити власним життям і позбавляємося свого голосу. Спираючись на численні дослідження автори книги з’ясували  причини хворобливої залежності та невпевненості у собі. Ці дані допомогли розробити декілька методик трансформації особистості, в основі яких знаходиться усвідомлена поведінка, відмова від ілюзій та самодостатність.

3. Івонн Рубін «Впевненість у собі»

 

Ця книга – збірка вправ та практик, які допоможуть розвинути впевненість, робити компліменти собі та іншим, не боятися засудження і відкрито говорити про свої потреби. Виконуйте завдання по порядку або відкривайте книгу на випадковій сторінці. Заповнюйте рядочки чітко за планом або малюйте на полях фломастерами. Залишайтеся з цим зошитом наодинці або підключіть друзів. Як саме працювати з цією книгою – вирішувати тільки вам.

 

4. Еліс Муір «Впевненість у собі»

 

Настільна книга з практиками по розвитку впевненості в собі. Муір не пропонує революційних методик, а нагадує базові вправи на щодень, які ви зможете тренувати під час обідньої перерви або в дорозі. Є й більш поглиблені рекомендації, які будуть корисними для публічних виступів. Наприклад, фільмувати репетицію з подальшим аналізом поведінки та мовлення.

с.6

Постаті.

 

Петро Яцик

 

Наближається з шаленою швидкістю вже двадцять другий міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика. Чудовою людиною він був. Чому і хто це такий читайте далі і дізнаєтеся.

 

Петро Яцик багато не говорив, але якщо починав, то варто було послухати. Життєва мудрість і природний розум, уважний погляд на все і нестандартність мислення, уміння проаналізувати там, де вже аналізовано і переаналізовано, і знайти щось своє, яциківське. Говорив завжди прямо, усе, що думав, зовсім незважаючи на те, чи ображався хтось, чи сердився, чи не сприймав. Усе робив

так, як вважав за потрібне. Не любив малих справ, бо сам був великим. А ще вільним і дуже незалежним. Спочатку думали, що цю незалежність дають великі гроші, потім зрозуміли: з цим народжуються…

 

Михайло Слабошпицький написав про нього книжку «Українець, який відмовився бути бідним». І цей ряд можна продовжити: який відмовився бути дурним, ледачим, неактивним, нарікайлом, скигляком, не патріотом і не українцем…

 

Одне з найунікальніших видань діаспори – «Енциклопедія українознавства», і її меценатом був саме Петро Яцик. Упродовж десятиліть він давав на неї кошти, почавши з якоїсь дуже символічної суми 500 чи 700 доларів і дійшовши до 400 000 доларів. У 60 – 70-ті роки це була велетенська сума. А взяти його внесок у розвиток української науки у західних інститутах! Він дав один мільйон доларів для Канадського інституту українських студій при Альбертському університеті в Канаді, понад один мільйон доларів на український дослідний інститут при Гарвардському університеті, понад мільйон – для інституту Гаррімана при Колумбійському університеті…Петро Яцик започаткував своїм коштом українські лекторії в Лондонському університеті в Британії та в провінції Онтаріо. Заклав фінансово кілька центрів, які нині названо його ім’ям – у Торонтському університеті… Коли навіть просто читаєш перелік доброчинних справ цього чоловіка, звичайній людині уявити це складно. Але таким був Петро Яцик – будівельник, меценат і патріот.

 

Конкурс з української мови був останнім дитям пана Петра. Найулюбленішим і, мабуть, найнесподіванішим. Уже від самого початку успішним. Саме цей проєкт зробив ім’я мецената чи не найпопулярнішим іменем у сучасній Україні.

 

Тепер і ви знаєте, якою видатною людиною був наш земляк, патріот, справжній українець.